«Перед тим як іти до суду, обов’язково
подумай як будеш виконувати судове рішення!»
Будь-який позов, який подається до суду характеризується способом захисту порушеного права.
Позивач в своїй позовній заяві визначає певні вимоги, які у випадку задоволення позову по суті стають резолютивною частиною рішення суду. Оскільки суд при вирішення цивільного (господарського) спору не може виходити за межі позовних вимог, читай не може їх уточнювати або змінювати, то від правильного формулювання позовних вимог в майбутньому залежить ефективність або навіть можливість виконання судового рішення.
Розглянемо цю тезу на прикладі виконання конкретного рішення суду.
Так, до приватного виконавця надійшов виконавчий лист по справі № 761/23819/20-ц, яким було зобов’язано Боржника повернути Стягувачу грошові кошти, стягнуті за виконавчим написом.
Посилання на рішення суду в ЄДРСР:
https://reyestr.court.gov.ua/Review/96429666
Варто зауважити, що судовим рішенням не було визначено, яка сума грошових коштів підлягає поверненню. Звичайно, що вказана обставина детально не досліджувалась судом при вирішенні спору.
Порядок виконання судового рішення зобов’язального характеру передбачений ст. 63 ЗУ «Про виконавче провадження» та розділом ІХ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затв. Наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02.04.2012 року з наступними змінами та доповненнями.
Визначений порядок передбачає зобов’язання Боржника виконати судове рішення протягом встановленого строку та подальшу перевірку його виконання приватним виконавцем.
У випадку не виконання Боржником рішення з «першої спроби» на нього накладається штраф за невиконання судового рішення. Одночасно Боржник повторно зобов’язується виконати рішення протягом встановленого строку та попереджається про кримінальну відповідальність за умисне невиконання судового рішення.
При повторній перевірці виконання судового рішення, якщо судове рішення не виконано без поважних причин, виконавець накладає штраф у подвійному розмірі, звертається до правоохоронних органів з повідомленням про вчинення боржником кримінального правопорушення та в подальшому вживає заходів до примусового виконання судового рішення.
Варто зауважити, що вжиття приватним виконавцем заходів примусового виконання судового рішення можливе лише щодо виконання рішення, яке може бути виконано без участі Боржника.
Крім того, слід врахувати позицію Верховного суду, викладену в Постанові від 07.04.2021 року по справі № 759/2328/16-ц, в якій колегія Суддів дійшла висновку, що зобов’язання боржника вчинити певні дії не є вимогою про звернення стягнення на майно або стягнення грошових коштів.
На відміну від Розділу VII «Порядок звернення стягнення на майно боржника (статті 48-62) Закону України «Про виконавче провадження», Розділ VIII «Виконання рішень немайнового характеру» (статті 63-67) цього Закону не надає виконавцю повноважень накладати арешт на майно та грошові коти боржника.
Намагання приватного виконавця забезпечити виконання судового рішення за допомогою заходів (шляхом накладення арештів), які прямо не передбачені Розділом VIII Закону України «Про виконавче провадження», та без дотримання встановленого статтею 435 ЦПК України порядку зміни способу виконання рішення суду є втручанням у право боржника на розпорядження своїм майном».
Повертаючись до вищезазначеного виконавчого провадження, після двох невдалих спроб зобов’язати Боржника виконати судове рішення, приватний виконавець звернувся з відповідною Заявою про зміну способу виконання рішення суду.
Ухвалою суду Заяву приватного виконавця було задоволено та змінено спосіб виконання судового рішення.
Посилання на ухвалу суду про зміну способу виконання судового рішення в ЄДРСР: https://reyestr.court.gov.ua/Review/115639013
В контексті розгляду вказаної Заяви слід зазначити, що судом при розгляді питання зміни способу виконання судового рішення було досліджено питання суми коштів, які підлягають поверненню.
На мою думку, суд при інших аналогічних обставинах міг би не «виходити за межі предмету позову», і відмовити в задоволення такої Заяви. При цьому Позивач (Стягувач) опинився би в ситуації необхідності звернення до суду з новим позовом, вже про стягнення з відповідача грошових коштів.
Резюмуючи викладене, хотів би сформулювати деякі на мій погляд корисні висновки:
- в контексті викладеного, більш ефективним способом захисту порушеного права є «стягнення грошових коштів» в порівнянні до «зобов’язання повернути грошові кошти»;
- при розгляді позовів про зобов’язання повернути майно, доцільно досліджувати питання його дійсної вартості, так як при зміні способу виконання – стягнення з Боржника його вартості, не буде виникати питання встановлення (доведення) вартості цього майна;
- можливість формулювання «альтернативних» позовних вимог. Такі позовні вимоги передбачають одночасне «зобов’язання повернути майно та у випадку неможливості його повернення, стягнення з Відповідача грошових коштів – вартості цього майна».
Останній варіант мені здається найбільш оптимальним.
Так, Позивачу при зверненні до суду з позовом про зобов’язання Відповідача повернути (передати) йому майно, варто розважити цілком ймовірну ситуацію, що вже на стадії виконання судового рішення повернення (передача) майна може виявитись неможливе через його знищення та/або втрату такого майна. Тому одразу є доцільним ставити питання про стягнення з Відповідача грошових коштів – вартості цього майна.